"За словом релокований нічого не стоїть": як (не)прийняті політичні рішення впливають на громади без територій

Можливість для дитини навчатись у школі своєї громади рідною мовою – хоч і онлайн. Можливість платити податки у свою громаду. Можливість отримати допомогу за загиблого/загиблу військового/військову від тієї громади, в якій загибла людина проживала й була зареєстрована. Можливість ідентифікувати себе з громадою/областю попри окупацію території – бо збережені інституції громади/області. І таке інше… Часто механізм вирішення таких проблем – від приватного до загального – починається з адвокації на локальному рівні й призводить до того, що громадський сектор зрештою впливає на прийняття (чи неприйняття) того чи іншого політичного рішення. Це, до речі, процес досить повільний.

Про вплив політичних рішень на життя громад і одночасно про вплив громадського сектору на прийняття політичних рішень – наша розмова з Оленою Ніжельською, громадською діячкою з Луганщини, очільницею ГО "Кризовий медіацентр "Сіверський Донець".

- Пропоную звузити нашу тему до такого контексту: реалії активних бойових дій останніх чотирьох років; специфіка й проблеми саме релокованих громад Луганської області, територія яких є окупованою. І, крім цього, пропоную чітко визначитися з дефініцією: що ми взагалі зараз будемо вкладати в поняття "політичне рішення"? Отже, скажіть, пані Олено: які рішення коректно називати політичними?

- Це рішення центральних органів влади, безпосередньо Верховної Ради, Кабінету міністрів – рішення, які впливають на життєдіяльність, у тому числі, наших громад. Тобто, політичні рішення – це рішення, прийняті інституціями національного рівня в межах їхніх повноважень, які є обов'язковими для виконання на всіх рівнях. У період воєнного часу політичний процес начебто припинений. Але у нас Верховна Рада сформована у своїй більшості з представників політичних партій – і, відповідно, вони ухвалюють політичні рішення.

І тут ще треба брати до уваги таке собі двояке трактування слова "політичний". В одному сенсі воно трактується як діяльність політичних партій, а з іншого боку – це політики (в значенні документи – авт.), стратегії, які впливають на життя громади. Тобто, для мене, якщо коротко, політичні рішення – це рішення, які прийняті на національному рівні і впливають на локальний рівень.

- Які рішення останніх чотирьох років ви б назвали важливими для функціонування луганських громад?

- Якщо ми говоримо про Луганщину, то тут варто пам'ятати, що в нас 37 громад, і 11 з них – так звані староокуповані, окуповані з 2014 року. Стосовно цих громад у 2014 – 2015 роках не було прийнято політичне рішення про збереження інституцій (як і щодо відповідних громад Донеччини – авт.). Ці громади зараз не мають представництва в жодній формі, окрім обласної адміністрації – але ж це, скажімо так, не зовсім громада. Коли на якихось офіційних зустрічах я чую цифру "26 громад", постійно кажу – не 26, а 37! 26 – це кількість військових адміністрацій, і це абсолютно не дорівнює кількості громад області. І стосовно 11 громад досі нічого не врегулювано. І якщо ви зараз зайдете в реєстр юридичних осіб і наберете в пошуку, наприклад, я не знаю, як вона там правильно зараз написана – Кадіївська міська рада чи Стахановська міська рада – ви побачите, що там все лишається так, як було станом на 2014 рік. Або наберіть "Луганська обласна рада" – і побачите там пана Голенка… (Валерій Голенко очолював Луганську облраду станом на 2014 рік. – "ОстроВ"). Усі ці органи юридично не ліквідовані. І це також – відсутність політичного рішення, яке б визначило юридичний статус тих громад. Включно, до речі, з Кримом.

Стосовно ж 26 громад, які перебувають в окупації з 2022 року – першим і ключовим політичним рішенням було створення в них військових адміністрацій, які діють поза межами своїх територій. А ми ж розуміємо, що формально існування цих інституцій, які зараз управляють нашими громадами, можливо тільки за умови бюджетування, тільки якщо в них є бюджет. Тому, відповідно, наступним важливим політичним рішенням було запровадження додаткової дотації для таких громад з державного бюджету.

Завдяки дотуванню зберегли інституції громад, але поставили їх у залежність від вертикалі влади

- Чому дотування від держави стало обов'язковою умовою збереження інституцій громад з тих територій, що є окупованими?

- Дивіться, яка тоді склалась ситуація... У 2022 році в усіх громадах України, включно з нашими громадами, податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) сплачувався до бюджету громади. І цей податок з військовослужбовців та представників інших силових структур також сплачувався до тих громад, де ці частини або структури були зареєстровані. І ми розуміємо, що у 2022 році виникла ситуація, коли розмір цих податків суттєво зріс, тому що цей податок прив'язаний до зарплати, грубо кажучи, – а вона у силовиків зросла. Таким чином, виріс розмір податків, які йшли в бюджети наших громад. І у 2023 році було прийнято політичне рішення: податки з доходів військовослужбовців перевести з місцевих громад на національний рівень (закон 3428-IX, ухвалений 8 листопада 2023 року, передбачає перенаправлення грошового забезпечення військових з місцевих бюджетів до державного. – "ОстроВ"). Тобто, централізувати цей процес. Тоді тривала експертна дискусія – в Асоціації міст України багато дискутували – чи залишати ці податки на місцевому рівні. Зрештою в законодавстві прописано, що централізація сплати цього податку діє лише в умовах війни, до 31 грудня року, в якому буде завершено воєнний стан – потім начебто все буде, як було. Але ж це вилучення податків спричинило те, що надходження коштів до бюджетів громад значно знизилось.

Плюс – саме це прекрасне слово "релокований". За цим словом не стоїть нічого. Просто нічого.

- Ви про те, що поняття "релокований" не прописано окремо в законодавстві – хоч коли йдеться про громади й інституції, хоч коли про бізнес?

- Так. Коли ти переїхав, пішов у податкову на новому місці і змінив податкову адресу, ти з того дня сплачуєш податки за місцем нового перебування.

- До речі, "ОстроВ" писав про те, що ФОПи з Луганщини через низку причин не можуть зберігати луганську реєстрацію й платити податки в свої громади. У тому числі ми торкались цієї теми в розмовах з очільником ОВА Олексієм Харченком і писали про те, що представники Луганщини для вирішення проблеми звертаються з конкретними пропозиціями в Кабмін та в профільне міністерство. Пропоную пізніше про це поговорити окремо.

- Отже, повертаючись до того, що до бюджетів громад припинив заходити ПДФО від військових і силових структур. Тоді держава в якості компенсації придумала цю дотацію на підтримку громади, які постраждали від збройної агресії РФ (громади, які залишились взагалі без територій внаслідок окупації та бойових дій, як-от усі без винятку луганські, віднесені саме до цієї категорії – при відсутності в законодавстві поняття "релоковані". – "ОстроВ"). І на сьогодні левова доля бюджетів цих громад – це саме та дотація. Дотація, так…

- Ми якось писали, що власні надходження в бюджети громад Луганщини – це щось близько 8% від бюджету.

- Причому, думаю, це значною мірою ПДФО від співробітників усе тих же релокованих адміністрацій і закладів...

Підкреслю: впровадження цієї дотації, з одного боку дозволило зберегти ці інституції – так звані релоковані. Але, з другого боку – поставило їх в абсолютну залежність від владної вертикалі.

- Примітивно кажучи, "від Києва", тобто, так?

- Саме так. Тим більше що про жодне місцеве самоврядування на Луганщині ми вже не говоримо. У нас немає жодної ради, місцеве самоврядування на Луганщині поставлене на паузу.

І ще важливо те, що зараз в Україні немає жодної військово-цивільної адміністрації. Абревіатура ВЦА залишилась нам на пам'ять від попередніх років, але на сьогодні військово-цивільних адміністрацій в Україні немає – є тільки військові адміністрації, які працюють абсолютно по іншому закону. Я читала фразу "епоха ВЦА завершилася". Думаю, мабуть, не завершилася, а тимчасово припинилася. Скоріш за все, сподіваюся, воно колись буде у зворотному порядку: тобто, навпаки, замість військових адміністрацій згодом знов будуть військово-цивільні, і потім вже буде перехід до самоврядування. Але на сьогоднішній день констатуємо: військово-цивільних адміністрацій немає. Для регулювання діяльності військових адміністрації немає окремого закону – вони працюють за законом, який вводить воєнний стан.

Функцію повністю відсутнього на Луганщині місцевого самоврядування взяв на себе громадський сектор

- Якщо говорити про повну відсутність органів місцевого самоврядування в нашій області, моє особисте спостереження таке: функції цих органів у випадку з Луганщиною взяв на себе громадський сектор.

- Так, громадський сектор може впливати й впливає на прийняття рішень, він дійсно певною мірою перебрав на себе функцію рад. Але це абсолютно ситуативно, це можливо, якщо в громаді було і є якесь ядро.

- Тобто, я б сказала, якщо в тій чи іншій громаді знайшлася така досвідчена й активна людина, і громада її ніби "в лотерею виграла".

- Це може бути й група людей… І тоді ці люди можуть "штовхати" ідею локальної демократії. Громадські слухання, обговорення, петиції – все це нікуди не ділося. В умовах воєнного стану і в умовах діяльності військових адміністрацій ці інструменти цілком можливі. Працюють громадські ради, ради з питань ВПО… Але ефект залежить від того, які туди люди потрапили. Якщо ці люди готові щось робити, на щось впливати, тоді вони й намагаються це робити.

- Якщо говорити про те, що ви назвали локальною демократію, про рішення місцевого рівня, нагадаю читачам: "ОстроВ" писав про те, що ви особисто наприкінці жовтня 2024 року організували онлайн-зустріч представників громади з Олексієм Харченком – новопризначеним на той момент очільником Сіверськодонецької МВА. А згодом ви запропонували представникам громади долучитись до формування проєкту бюджету на 2025 рік. І зрештою саме завдяки впливу громадськості відбулась оптимізація апарату МВА (тоді звільнили близько 20 співробітників) та збільшення видатків на соціальну сферу. Але це – про локальне. Пропоную навести приклади впливу громадськості Луганщини й вашого особисто на політичні рішення, які зрештою важливі й для інших регіонів – окрім Луганської області, для країни в цілому.

- Ось один з останніх прикладів. Той, хто відслідковує луганський публічний простір, мабуть, знає історію, яку громадська активістка Ольга Жидкова - Ширшикова розповіла у соцмережах. Якщо коротко: Сіверськодонецька МВА відмовила родині в допомозі у зв'язку з загибеллю Андрія Ширшикова, чоловіка Ольги. Аргументували тим, що родина купила житло в Івано-Франківську і тепер члени родини є представниками Івано-франківської громади. …А насправді треба було взяти відповідне положення й уважно почитати його. Я з самого початку казала: яка різниця, де знаходяться родичі загиблої людини? Його мама чи батько могли зроду-віку не бувати в Сіверськодонецьку… Але важливо, що він сам був із Сіверськодонецької громади. І станом на 2026 рік внесли правку у відповідну постанову, і тепер допомога "прив'язується" не до місця реєстрації чи проживання родичів, а до реєстрації тієї людини, яка загинула.

- Тобто, ми можемо казати наступне: ви своїми зверненнями, своєю аргументацією посприяли тому, що в профільному міністерстві внесли правку до постанови – й тепер чітко прописано, що родичі загиблих мають право на допомогу від тих громад, де були зареєстровані загиблі? І це абсолютно конкретне політичне рішення. Воно стосується й тих, чиї загиблі родичі були зареєстровані в умовному Херсоні чи Гуляйполі – а родини зрештою за чотири роки опинились в інших громадах? Тобто, чітко прописана прив'язка допомоги до реєстрації загиблої людини, а не її родини.

- Саме так. До речі, це якраз вдалий приклад адвокації – коли ми не вирішували питання конкретної Ольги Жидкової, а намагалися роздивитися, в чому ж саме там полягає помилка.

Переконали державу зберегти українські онлайн-школи з "тих" громад

- Поговорімо про те, як громадськість Луганської області протистояла планам Міністерства освіти України зробити всю шкільну освіту "офлайновою" – тобто, по суті, ліквідувати ті школи, які є релокованими (попри згадану вами "неузаконеність" цього поняття) з окупованих територій. Нагадую: передбачалось закрити всі без винятку школи Луганщини, де онлайн навчаються діти з-за кордону, з окупації і з різних регіонів України.

- Оця державна концепція, державна політика щодо школи офлайн – це, з одного боку, хороше діло – бо треба, щоб діти спілкувались вживу тощо. Але з другого боку – це просто хрест на школах з тимчасово окупованих громад. Наші школи, так звані релоковані, можливо, в якихось унікальних випадках і можуть створити офлайн-навчання – ну, я не знаю, якщо в умовному Дніпрі або Кропивницькому десь там знайти порожню будівлю школи...

- Зазначимо одразу: жодна так звана релокована школа не створила на підконтрольній Уряду України території офлайн, тобто "живе" навчання. Окрім вишів – повністю "вживу" працює лише військовий ліцей з Кремінної на Київщині. За інформацією наших джерел, як мінімум один з педколеджів Луганщини "вживу" набирає здобувачів освіти в Полтавській області, але при цьому продовжує навчати онлайн. А щодо шкіл – жодна з релокованих шкіл не створила офлайн-навчання.

- Тоді, коли у 2024 році Міністерство освіти і науки хотіло впровадити оцю реформу з закриття дистанційного навчання, – згадайте, який був протест з боку педагогів, з боку батьків, з боку громадян. І тоді ми це зупинили. І ви ж теж – як журналісти з Луганщини – брали участь у цьому протесті. Ми збирали педагогічну спільноту, проводили дискусії, писали звернення... Саме на базі нашої ГО "Кризовий медіацентр "Сіверський Донець" проходили ці дискусії. Приходили і батьки, і вчителі, і директори шкіл... Максимальну активність проявляли навіть не стільки адміністрації міст (у нашому випадку Сіверськодонецька), а саме оця батьківська й педагогічна спільнота. І зрештою школи з окупованих громад продовжили працювати в режимі онлайн у всіх подібних громадах, не лише в луганських. Якраз оце приклад того, коли політичне рішення на рівні країни було готове – а громадськість завадила його прийняти. Це приклад того, коли вертикальна політика держави стикнулася із спротивом на горизонтальному рівні. І горизонтальний рівень на сьогодні переміг.

…Я розумію, що, можливо, й не треба зберігати саме в Сіверськодонецьку, наприклад, аж 20 шкіл…

- …Але практика доводить, що ці школи наразі затребувані – хай і не така кількість. Наприклад, здавалося б – Біловодська селищна громада Луганщини відносно маленька. Але вона зараз, у релокації має два заклади середньої загальної освіти (вибачте за цей сучасний термін на означення звичного поняття "школа"). Так от, "ОстроВ" писав про те, що у двох школах Біловодської громади зараз онлайн навчаються близько 380 дітей, значна частина з них – в окупації й за кордоном. І саме за кордоном таке онлайн навчання дуже затребуване – бо воно відбувається рідною мовою за звичними й зручними для дитини методиками. Загалом, звичайно, освіта в розрізі окупованих громад – це окрема тема, яка потребує окремого ретельного дослідження.

- До речі, я розмовляла з директоркою однієї з наших шкіл… Вона розповідає, що наші педагоги за кордоном проводили своєрідну рекрутингову кампанію, залучали дітей до навчання в наших школах. Знаю, що так роблять і педагоги з Запорізької області. І зрештою в цих школах навчається дійсно багато українських дітей, які перебувають за кордоном.

Бізнес із "тих" територій: процес адвокації триває

- Про те, що бізнесу з реєстрацією в податкових Луганщини працювати складно, а то й неможливо, писано-переписано й озвучено безліч разів, у тому числі й "ОстроВом". Керівник обласної адміністрації змінився – був Лисогор, прийшов Харченко – проблема залишилась, і намагання луганської спільноти якось "узаконити" луганський релокований бізнес послідовно тривають. І обладміністрація теж активно залучена в це –зміна керівника не стала на заваді, навіть навпаки.

- У нас на рівні області регулярно проходять діалоги з бізнесом… І я хочу сказати, що очільник економічного департаменту ОВА Ігор Куденко справді докладає зусиль, щоб вирішити проблеми нашого бізнесу, наших ФОПів. Відчувається, що йому це все справді болить, справді небайдуже. І якраз під час однієї з таких зустрічей виникла ідея створити ініціативну групу і внести пропозиції щодо врегулювання нарешті статусу релокованого бізнесу. Звичайно, ми намагаємося дивитися далі, у тому числі в частинній можливості перерозподілу податків... Тобто, станом на зараз наша ініціативна група пропонує, щоб статус релокованого бізнесу відображався в свідоцтві про реєстрацію, щоб у реєстрі платників податку був відповідний запис. Крім мене, в ініціативній групі ще шестеро людей – тут залучені саме люди, активісти, а не організації. Наші пропозиції зараз перебувають на розгляді в Міністерстві економіки. А ще нещодавно у нас у "Кризовому медіацентрі "Сіверський Донець" була зустріч із народним депутатом України, мажоритарником від Луганської області Сергієм Вельможним. Серед іншого, я піднімала й питання бізнесу – і виявилось, що ось, наприклад, народний депутат наш від Луганщини взагалі про цю тему нічого не знав! Зрештою через нього ми надіслали до Верховної Ради наші напрацювання, пропозиції – щоб хоча б і на рівні Верховної Ради знали про те, що ці проблеми існують.